23 грудня об 11 год 30 хв у лісі біля с. Новошини Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – Жидачівського району Львівської області) в бою загинув легендарний Петро Полтава.
На пошук і ліквідацію однієї людини у 1951 році «совєти» кинули 4 574 офіцерів і солдатів, із них – 60 інструкторів із 110 службово-розшуковими собаками, 500 курсантів навчального загону МГБ, 230 автомашин. Ким був легендарний «Полтава», що на його пошуки спорядили кілька полків чекістів?
Петро Федун народився 23 лютого 1919 р. у с. Шнирів Бродівського району Львівської області в сім’ї селян Миколи та Парасковії Федун. У батьків він був середньою дитиною, зростаючи разом зі старшою сестрою Ганною та молодшим братом Василем.
Після закінчення народної школи у Шниреві навчався у Бродівській гімназії ім. Юзефа Коженьовського (1931–1937), гуманітарному ліцеї при Бродівській гімназії (1937–1939), Львівському університеті ім. Яна Казимира (1939), Львівському медичному інституті (1940), Державних медико-природничих курсах у Львові (04.1942–03.1944).
22 червня 1940 р. примусово мобілізований до Червоної армії. Служив в артилерійському полку у м. Павлограді на Дніпропетровщині, а відтак, у травні 1941 р. закінчив курси командного складу в Одесі.
Влітку 1941 р., під час німецько-радянської війни, потрапив у полон, після звільнення з якого працював референтом Українського допомогового комітету у Бродах (10.1941–04.1942).
Як член ОУН зі середини 1930-х років Петро Федун восени 1941 р. відновив свої організаційні зв’язки з націоналістичним підпіллям й активно долучився до роботи революційної ОУН під головуванням Степана Бандери.
Організація ставила за мету збройним шляхом, опираючись на власні сили українського народу, боротися за створення Української Самостійної Соборної Держави.
Від 1942 р. і до переходу на нелегальне становище навесні 1944 р. був членом Крайового проводу Юнацтва ОУН Західноукраїнських земель (ЗУЗ), безпосередньо працював з її керівником Ярославом Скасківим – “Моряком”, а також редагував друкований орган проводу – журнал “Юнак” (1943–1944).
Саме на час праці у крайовому проводі Юнацтва ОУН ЗУЗ припадає початок публіцистичної творчості П. Федуна, який друкувався під псевдонімом “Петро Воїн” та криптонімом “Вол.”.
Зокрема 1943 р. у журналі “Юнак” опубліковано дві його статті: “Про ще один героїзм” і “Чи традиція зобов’язує?”, де він наголошував на моральному аспекті виховання української молоді як наступного покоління борців за волю України та продовження традицій визвольних змагань початку ХХ ст.
Навесні 1944 р. при Крайовому проводі ОУН ЗУЗ Петро Дужий організував крайовий осередок пропаганди (відомий під криптонімом “Зелений гай”), який розташовувався у трикутнику Ходорів–Бібрка–Дев’ятники на межі Миколаївського та Жидачівського районів Львівської області.
Туди був відправлений керівний актив Юнацтва ОУН: П. Федун – “Волянський”, Осип Дяків – “Горновий”, Михайло Федоришин – “Стефаник”. Власне 10 березня 1944 р. Петро востаннє побував у Шниреві, провідавши своїх рідних перед відходом у підпілля.
Працюючи в референтурі пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ, П. Федун (“Волянський”) паралельно долучився до роботи по лінії УПА. Адже саме тоді, відповідно до наказу ГВШ ч. 2/44 від 1.02.1944 р., проводилося формування військових штабів на терені дій УПА і його було призначено начальником 6-го (політвиховного) відділу КВШ УПА–Захід.
Останній із відомих документів, який підписав П. Федун як керівник політвиховного відділу КВШ УПА–Захід, датований 20.08.1946 р.
Навесні 1945 р., після розформування референтури політичного вишколу, її співробітників розподілено між різними пропагандивними осередками. Петро Федун був призначений референтом пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН і виконував ці обов’язки до відкликання його в референтуру пропаганди Проводу ОУН у липні 1945 р., коли до рук ворога потрапив пропагандистський осередок Петра Дужого.
Після загибелі Якова Бусла – “Галини” (вересень 1945 р.) і Дмитра Маївського – “Тараса” (грудень 1945 р.) керівництво всією пропагандистською роботою на українських землях, відповідно до рішення Проводу ОУН в Україні, перебрав на себе Петро Федун (на той час йому виповнилося 26 років).
На нього покладено обов’язки референта пропаганди та керівника Головного осередку пропаганди й інформації при Проводі ОУН в Україні. Одночасно він очолив політвиховний відділ ГВШ УПА та Бюро інформації УГВР, якими незмінно керував до загибелі в кінці 1951 р.
Окрім того, “Полтава” був відповідальним за зв’язок збройного підпілля ОУН в Україні з українськими еміграційними центрами в Західній Німеччині – він підбирав і споряджав кур’єрів, які йшли за кордон, приймав кур’єрські групи, що прибували з-за кордону в Україну, контролюючи при цьому всю пошту, що йшла в обидва напрямки.
У липні 1948 р. “Полтава” увійшов до складу Проводу ОУН, а в 1950 р. – став членом УГВР. Від липня 1950 р. він офіційно обіймає пост заступника Головного командира УПА, а в 1951 р. – ще й заступника Голови Генерального Секретаріату УГВР (фактично заступник керівника збройного підпілля Василя Кука – “Леміша”).
Петро Федун у 1946–1951 рр. задавав тон розробці напрямів і тематики пропагандистської роботи. Він керував усією роботою ГОСПу, відповідав за підпільні видання, їхній друк та поширення, організацію пропагандистської роботи на всьому терені дії ОУН.
Редагував, зокрема, періодичні видання збройного підпілля: “Ідея і чин” (1946–1947), “Самостійність” (1946–1948), “Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)” (1948–1951), “Осередок пропаганди та інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН)”, а також чотири частини збірника вишкільних матеріалів І ступеня “Шлях до волі”.
У грудні 1951 р. співробітники МГБ одержали інформацію, що в районі сіл Вишнів і Новошини переховується хтось із членів Проводу ОУН. Зважаючи на це, управління 2-Н МГБ УРСР спільно з управліннями МГБ у Дрогобицькій та Станіславській областях ретельно розробило план військово-чекістської операції.
Передбачалося щільно заблокувати лісові масиви та населені пункти, аби не допустити втечі підпільників, а потім провести ґрунтовний пошук криївок.
Район пошуку був розділений на дев’ять секторів. Керівникові кожного дали завдання – уважно оглянути місцевість на предмет наявності підземних сховищ, розшукати підпільників і, в міру можливого, захопити їх живими.
До операції залучили 4 574 офіцерів і солдатів, із них – 75 співробітників УМГБ у Дрогобицькій та 78 співробітників УМГБ у Станіславській області, 60 інструкторів із 110 службово-розшуковими собаками, 500 курсантів навчального загону МГБ, 230 автомашин. Операція тривала з 21 по 28 грудня.
Вранці 21 грудня 1951 р. війська МГБ заблокували зазначений район на межі тодішніх Букачівського району Станіславської області та Журавнівського району Дрогобицької (тепер – територія на стику Рогатинського району Івано-Франківської області та Жидачівського району Львівської) та розпочали пошуки.
23 грудня об 11 год 30 хв у лісі біля с. Новошини Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – Жидачівського району Львівської області) курсанти навчального полку МГБ за струменями пари з вентиляційних отворів виявили підземний бункер із підпільниками всередині.
Їм запропонували здатися, але ті відмовилися і відкрили вогонь з автоматів. За деякий час, побачивши, що становище безвихідне, підпільники підпалили бункер і пострілялися.
Криївку розкопали солдати і з неї витягнули тіла чотирьох повстанців: члена Проводу ОУН Петра Федуна – “Полтави”, референта пропаганди Журавнівського надрайонного проводу ОУН Богдана Зобніва – “Миронича”, провідника Букачівського районного проводу ОУН Михайла Сенюка – “Скритого” та бойовика “Миронича” Григорія Ярему – “Зенка”.
Того ж дня тіла семи загиблих повстанців вантажівкою доправили до Львова. У приміщені Управління МГБ у Львівській області провели процедуру їхнього фотографування та впізнання заарештованими учасниками підпілля, у ході якої остаточно встановлено факт загибелі одного з керівників національно-визвольної боротьби в Україні, провідного її ідеолога П. Федуна – “Полтави”.
Коли ж за кілька днів постало питання, що робити з тілами вбитих, то було вирішено їх таємно поховати. Вночі 28 грудня 1951 р. співробітники МГБ закопали тіла П. Федуна, Р. Кравчука та п’яти інших загиблих повстанців у триметровій ямі з негашеним вапном на території “об’єкту № 39” УМГБ у Львівській області.
Внесок П. Федуна у визвольний рух належно оцінило командування. У 1946 р. його як начальника 6-го політвиховного відділу КВШ УПА–Захід відзначено вирізненням у наказі командира УПА–Захід.
У подальшому П. Федун нагороджений трьома хрестами заслуги УПА: у 1947 р. – Срібним хрестом заслуги, у 1951 р. – Золотим хрестом заслуги, а в 1952 р., вже посмертно, – Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу; крім того – медаллю “За боротьбу в особливо важких умовах”.
Автор тексту Михайло Романюк.
Повний текст за посиланням:
